“Блокпост”

Нариси – історії з життя

Листопад 2015 року. Мар’їнський район Донецької області

Тихо потріскували дрова, доживаючи свого віку в саморобній буржуйці. П’ятеро суворих бійців, гарно екіпірованих та замотаних в теплі куртки, несміло топтались біля вогню, марно намагаючись зігрітись. Я сиділа поруч, на дерев’яному бруску, задумливо поглядаючи на язики полум’я. Щось було таємниче в гарячому вогняному просторі, за яким виднілись силуети солдат. В ногах солодко дрімала молода собака на ймення Пуля. Гробова тиша зависла над блокпостом. Широка траса пустувала. Лише раз на кілька годин темряву порушувало світло фар автомобілів місцевих мешканців. Донбас ніби вимирав, особливо в нічний час.
Це був перший блокпост військових, який трапився мені на шляху до Маріуполя. До того ж, моїх земляків – 79 бригади, з Миколаївської області.
– У вас боєць був, з позивним «Якут». Знаєте?
– Знаю, – кивнула я.
– Так от, я теж «Якут», – усміхнувся кремезний вояка, допиваючи захололу каву.
– Цікаво. А я Фортуна.
– Дійсно? У нас був такий, «Фартовий». Але щось йому зовсім не щастило.
Я проковтнула комок, що зненацька підступив до горла. Під Старомихайлівкою влітку познайомилась з розвідником 93 бригади, теж з позивним «Фортуна». А через кілька тижнів він загинув. Він і ще двоє. Їх довго збирали по частинах в посадках. Не раз, ідучи на бойові виходи, ми проходили це саме місце, і щоразу щось хололо в серці. Як тепер. Я нахилилась і погладила собаку по голові. Пуля вдоволено потягнулась. Полегшало. Це буває. Це війна.
– Ти випадково не гімнастка? – раптом спитав боєць, що тільки-но підійшов до палаючої буржуйки.
– Так. Звідки знаєте?
– По поставі видно. Хоч і в формі, та все одно помітно, – пояснив вояка.
– Можна з Вами хоч сфотографуватись на згадку? – спитав хтось з хлопців.
– Та можна.
Я скористалась моментом, і зробила кілька цінних кадрів для свого фронтового архіву. Обличчя бійців, обличчя війни.
Закінчивши зйомку, зручно вмостилась біля вогню і прийнялась переглядати старі кадри, до яких досі не дійшли руки. А фотографії то чого варті! Оце Широкіно, передові позиції. Піски, Донецький аеропорт. Руїни, обличчя воїнів, залишки цивільного життя. Армійці з цікавістю заглядали на екран.
– Ой, а цей пес дуже на мого схожий! – вигукнув боєць, помітивши фото патлатої собачки на фоні стоптаних берців хазяїна.
– А це хто? Свиня?
– Так. На блокпосту «Донбасу».
– А це де? Море тут. В Маріуполі десь?
– Широкіно. А от Піски. На горизонті аеропорт.
Так до глибокої ночі бійці 79 бригади та розвідниця й журналістка Правого Сектору переглядали фронтові фото, згадували бійців, історії з фронту, аж доки не приїхала перша за ніч машина, яка й довезла мене до Маріуполя.

IMG_3357Автор: Аліна Косовська

Позначки:, , , ,

About Alina Fortuna

Боєць АТО, блогер

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: