Проект “Спогади з Майдану”. Історія перша

…Сьогодні він, як і кожного вечора, сидів на м’якому дивані, закинувши ногу на ногу, і, неспішно сьорбаючи гарячий чай з лимоном, краєм ока поглядав на екран телевізора. Молода журналістка з «Інтеру» на тлі блакитного екрану жваво розповідала останні новини.
Він втомлено позіхнув і відкинувся на пухнасту подушку. Після напруженого робочого дня одноманітні новини його мало цікавили. Дружина метушилась на кухні, готуючи щось смачне і ароматне, та краєм ока поглядала на дівчину на екрані.
«…Правоохоронці влаштували силовий розгін Євромайдану…» – ця фраза раптом змусила його підскочити з дивану і витріщити очі на телеекран. На відео, знятому одним із студентів-активістів на телефон безпосередньо на місці подій, ледве можна було розрізнити силовиків «Беркуту», які безжалісно калічили беззахисних студентів і втоптували своїми чоботями в промерзлу бруківку.
– Що за…? – вигукнули вони дружиною майже одночасно. Міліцейське свавілля в Україні існувало завжди, але це було вже занадто.
– Я їду на Майдан! – чоловік підхопився і з нестримною злістю жбурнув пульт від телевізора в куток. В його розправлених широких плечах читалась рішучість.
– Куди?… – тремтячим голосом прошепотала дружина. – Ніч надворі. Транспорт не ходить. Завтра поїдеш.
Він глянув на екран. Журналісти робили пряму трансляцію з Михайлівського собору. Туди побиті, покалічені студенти тікали від озвірілих «Беркутів». Криваві сліди тягнулись бруківкою. «Якщо до завтра це не закінчиться – я поїду,» – остаточно подумав він, грюкнувши дверима спальні…
… Українці прокинулись. Вперше за сотні років вони справді прокинулись. 1 грудня на Майдані були тисячі людей. Він навіть не міг собі уявити, що знайде стільки однодумців. «Беркути» тулились в провулках, мов зігнані докупи щурі. Вони явно не очікували такого резонансу.
Це були вільні люди. Люди, що скинули з себе окови. А вільного чоловіка тільки вбити можна. Стати у нього на шляху – ні, не вийде. Вони були всюди. Мільйони людей. Тіснились в провулках, грілись біля бочок з дровами, співали гімн…
… Минуло два роки. Він стояв – вже зовсім не такий, як в той вечір, коли вперше від ударів «Беркутів» сколихнулась Україна. Багато часу пройшло, багато чого змінилось. Він пройшов Майдан майже з перших днів, і більше року війни. Історія останніх років тягарем лежала на його мужніх плечах. Мозолиста рука тримала вже не дерев’яний щит, а автомат Калашнікова. Примруживши очі від сонця, усміхнувся:
– Пам’ятаю, як ми виколупували бруківку на Майдані. Спочатку нічого не виходило, а потім приноровились… – спогади тінню відобразились на його обличчі…

1
Історія написана на основі спогадів учасника Майдану, нині бійця батальйону «Донбас» з позивним «Ворон».
Творчий редактор: Аліна Косовська

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Перші дні Майдану. Фото: Тетяна Кагуй


Чекайте більше історій на alinafortuna.com
Хештег проекту в соцмережах: #спогади_з_Майдану

Позначки:

About Alina Fortuna

Боєць АТО, блогер

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: