Шокуюча правда! «Криваве Сонечко» або нечесний «Чесний»

Аліна Косовська, блогер і боєць АТО:

Пора розставити все на свої місця. Багато різних чуток ходять про “Правий сектор Закарпаття” і комбата Чесного. Напишу і я, що знаю. А знаю немало, так як восени 2015 і сама повелась на його аферу і місяць пробула в складі “спецпідрозділу Сонечко”.

Наше знайомство відбулось на передовій, під Старомихайлівкою. Він приїхав на позиції з двома своїми заступниками, учасниками подій в Мукачево, з позивними Люстратор і Док (не той Док, що білорус). Хлопці з мого підрозділу боялись брати мене на бойовий вихід, Чесний заступився.
Поки ми ішли на крайню точку фронту, Чесний підкликав мене до себе. Дізнавшись, що я колишній працівник інформаційного відділу ПС, почав розпитувати, що відбувалось в інформаційному просторі після Мукачево. Я в двох словах розказала.
– Ти знаєш, що я рахуюсь загиблим? Так от, поки не кажи, що я на сході, і що я взагалі живий, – пошепки сказав комбат. Правда, через кілька місяців він об’явився в фейсбуці сам, але про це згодом.
Так от, повернувшись з розвідки, він попросив мене підійти на хвилинку, і почав розповідати про свої наміри.
– Вступай до нас, в спецпідрозділ “Сонечко”. Нам потрібні люди. Ми збираємось робити революцію. Зараз ми об’єднаємось з 1 штурмовою ротою, потім перетягнемо на базу інші підрозділи і зброю. Тут буде великий революційний плацдарм. В один момент ми повстанемо і поїдемо робити революцію – починаючи з Закарпаття, і на Київ. І, – тут його голос став тихішим, – знаєш, чому мене всі слухають? Тільки, тсс, нікому не кажи. Мене вибрали командиром УПА. В УПА є 20 тисяч чоловік. Всі чекають мого наказу.

Через тиждень ми знялись з тих позицій. Чесний відправив мене в відрядження на базу в Ужгород. За його словами, я мала виконати надважливе суперсекретне завдання: відродити набір в батальйон, перевезти склад на схід, знайти нову базу, організувати інформаційну роботу, протягнути в міськраду його кандидата (якраз були вибори) і організувати фінансуваннявід якихось місцевих багатіїв (все було дуже зашифровано: “зв’яжись з людиною Х через людину У, він знає його”). В Ужгороді я застала таку картину: в дорогому будинку-базі сидять три цивільних дівчини: дві з них – коханки поранених і ув’язнених “повстанців”, які пів дня готували своїм хлопцям їжу, другу половину дня спілкувались з ними через скло в лікарні – побачення з рідними їм забороняли. Третя дівчина просто навчалась в Ужгороді, жила на базі, і раз на кілька днів перепощувала чужі новини на новостворений сайт “сонечок”. Все. Жодного бійця. Ніякої зброї (слава Богу). Ніякої УПА. Порожня хата з вивіскою “Правий сектор” і маскувальними сітками на балконі, яких так не вистачає на фронті.
Я, все ще наївно вірячи, що моє завдання дійсно надважливе, тиждень без відпочинку сиділа в штабі, шукаючи волонтерів, зв’язуючись через знайомих малознайомих з таємними спонсорами, витягуючи інформаційні ресурси з глибокої прірви і намагаючись зацікавити людей вступити до лав “закарпатських повстанців”. І от, перші успіхи – почали телефонувати волонтери, громадяни, бійці. Батальйон трохи ожив. Я з почуттям виконаного боргу завантажила склад в автобус і поїхала на Донбас.

По дорозі телефонує дівчина з Ужгорода: “Комбат сказав тобі не їхати”. Я здивувалась. Потім подумала, що на то мають бути вагомі причини, і попросила відпустку – давно збиралась зняти фільм на передовій. Вернувшись з відпустки, почула від Чесного фразу: “Ти не в моєму підрозділі і ніколи не була.” Здивувалась, але мовчки пішла. Тим часом Чесний вже “вийшов з могили” і активно “воював” в фейсбуці. Я поїхала на фронт, в інший сектор і інший підрозділ. Періодично моніторила ресурси закарпатців – вони писали, як героїчно вони воюють “десь під Донецьком” та все обіцяли влаштувати революцію.

Коли я приїхала на їхню базу в Новогродівку – забрати свої речі, побачила там Чесного. Героїчно воюючого “під Донецьком” в 30 км від фронту. Він скривив єхидну усмішку, як ні в чому не бувало:
– О, привіт, як ти?
Я ледве стрималась, щоб не припечатати цю фізіономію в стіну.
До того ж, за час моєї відсутності з пакунка речей зникла нова форма, флешка з цінною інформацією, спальник і наркотичні знеболюючі з аптечки. Більше я з “фейсбучними партизанами” не перетиналась, лише квадратними очима дивилась на те, як вони в обхід командирів створюють “спецбатальйони” та партизанять в соцмережах.

Хочу звернутись до Командира ДУКу друга Летуна, командира 1 ОШР друга Подолянина та командира 1 ОТГ друга Кулібіна: невже ви не бачите, що вас просто використовують? Невже не можна, врешті-решт, поставити крапку в діяльності закарпатської банди? Чесний – людина, яка сіє ворожнечу всередині “Правого сектору”. Людина абсолютно непідконтрольна, можливо, й психічно хвора. Не стане ж нормальний здоровий чоловік називати себе командиром неіснуючої УПА?

P.S.: не здивуюсь, якщо після цієї публікації зі мною щось станеться. Це в їх стилі.

Позначки:, ,

About Alina Fortuna

Боєць АТО, блогер

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: