Проект “Спогади з Майдану”. Історія восьма

Герої та стосунки між ними вигадані, проте події описані з реальності.

… В великих, на всю стіну, вікнах відбивались феєрверки. Їх майданівці використовували замість гранат, закидуючи в натовп озброєних беркутів. В хід ішла бруківка, палиці і «коктейлі Молотова». Так активісти намагалися відбити Український Дім.
Він теж був тут. Кемаль і його однокурсники, разом з «ультрасом Динамо», в перших рядах штурмували будівлю. Обличчя було чорне від сажі, очі нестерпно пекли від сльозоточивого газу, але він терпів, прикривши носа клітчастим шарфом. Кілька разів з Майдану долинали уривки фраз про те, що з «Беркутами» про щось домовились, і вони мають от-от відступити. Але самі міліціянти про це, напевне, не знали, а тому ще з більшою інтенсивністю поливали протестуючих крижаною водою та закидували світлошумовими гранатами.
Біль в очах ставав все нестерпнішим. Кемаль всліпу шукав вихід із натовпу. Вогні і вибухи в його очах все більше зливались з пітьмою ночі.
Чиїсь руки підхопили його і повели в бік підземного переходу. Хлопець відчув під ногами знайомі сходинки.
– Зараз, потерпи, нічого страшного, – почувся спокійний жіночий голос. Медсестра швидко промила очі якоюсь холодною рідиною. Біль вщух, і зір почав повільно повертатися.
– Дякую тобі… – Кемаль навпомацки торкнувся її маленької холодної руки. – Ти не боїшся? Змерзла?
Він, ще остаточно не прийшовши до тями, стягнув з себе пропахлу димом куртку і накинув на плечі дівчини.
– А Ви…?
– Можна на «ти». Я Кемаль. Віддаш коли зігрієшся. Біжи.
Його очі трохи відпочили від диму. Холодний вітер пробирав до кісток. Мокрий спортивний костюм здавався йому крижаним. Від бетонних плит під Українським Домом віяло холодом. Кемаль встав з крижаних східців і розчинився в натовпі.
З Грушевського почулися крики «Штурм!» Половина людей залишили Український Дім і кинулись на підмогу. Беркутівці в будівлі майже переможно розправили плечі. Тепер кількісна перевага була на їхньому боці.
– Ніякий там не штурм! Це провокація! – почувся голосний жіночий крик. Кемаль озирнувся і побачив дівчину з червоним хрестом на касці. Ту саму, якій він віддав свою куртку півгодини тому. Вона теж його помітила, всміхнулась. Язики полум’я відображались на її рум’яних щоках.
– Я Ніна, – простягнула руку дівчина.
– Кемаль, – кивнув він, ховаючи руки, чорні від сажі і крові, в кишені…
… В четвертій годині ранку протестувальники нарешті зайшли в Український Дім. Перевернуті вверх дном меблі, пляшки з-під алкоголю, тарілки, сухпайки… По мірі того, як розсіювався дим, перед очима відкривались страшні картини.
– Це ж той самий рушник, що бабуся біля Стели вишивала! – дівчина з «Майдан прес-центру» стояла навколішки, пригортаючи до себе вишитий рушник. З зали почулись звуки музики. В півтемряві біля піаніно виднівся силует дівчини, яка співала сумну українську пісню. Настільки сумну, що важко було розібрати слова і стримати сльози від нещодавно пережитого. Хлопчина в військовій формі і чорній масці водив загрублими пальцями по клавішах піаніно, створюючи звуки, що пробирали до кісток. Вона теж стояла тут. Ніна. Втомлено притулившись спиною до піаніно, потирала долоні, намагаючись зігріти їх. Кемаль несміло підійшов.
– Ти в порядку? – він сам не помітив, як обійняв дівчину з плечі.
– Все гаразд. Куртка Ваша… тобто твоя…
– Собі лиши. Я живу недалеко, іншу візьму.
Він легким рухом поправив їй комірець.
– Застібнись. Замерзнеш.
…Наспівуючи гімн України, вони видерлись на дах. Хлопець з «Правого сектору» знайшов електричний щиток і увімкнув світло. Український Дім засяяв, майже як в мирний час. Кемаль знайшов обривок мотузки і примотав вудочку з прапором до димоходу. Жовто-синій стяг переможно замайорів над Європейською площею. Кемаль глянув під ноги і раптово зупинився.
– Що там у тебе? – підбіг хлопець з «ультрасу» з перебинтованою рукою.
Кемаль кілька хвилин уважно дивився під ноги, присів і жестом покликав хлопця. Той присвітив ліхтариком. На долоні Кемаля лежали блискучі гільзи від снайперських патронів…
…Він спустився в теплий холл. Втомлено присів біля стіни і вперше за два дні ввімкнув дивом вцілілий смартфон. «Новий запит дружби в фейсбуці. Хто б це міг бути?» – подумав про себе Кемаль. З фотографії дивились усміхнені оченята. Це була вона. Дівчина в білій касці з червоним хрестом…
…Зранку він пройшовся поверхами. Український Дім був схожий на руїну з історичних фільмів. В усякому разі, зсередини. Не знайшовши серед натовпу Ніну, він присів на стілець, захопивши стакан ледве теплого чаю. Відкрив її сторінку в «фейсбуці». Яка ж вона… гарна, смілива… Але що це?!
Останній запис, зроблений 5 хвилин тому, з мобільного: «Я помираю…». Кемаль кинув стакан з чаєм на підлогу і стрімголов вилетів на вулицю. Сам не розуміючи, чому, він побіг до Будинку Профспілок. На Михайлівській стояла карета «швидкої допомоги». Кемаль навіть не став питати. Він знав, що вона там. Дверцята відчинились, і немолодий лікар в вузьких окулярах вийшов зі «швидкої». Краєм ока Кемаль помітив на підлозі свою куртку. В крові.
– Що з нею?!
– Жива. Куля застрягла в комірці куртки. Це її і врятувало. Доля…
Кемаль стояв, розгублено дивлячись, як реанімобіль з пораненою медсестрою від’їжджав з Майдану. …Барикади і натовп попливли перед очима. Він раптом згадав, що вже дві ночі не спав, а вчора мав бути на екзамені в своєму університеті…
IMG_3458
Історія написана на основі спогадів учасника Майдану, нині бійця батальйону «Донбас» з позивним «Кемаль».
Творчий редактор: Аліна Косовська
Більше історій на alinafortuna.com/category/майдан-спогади
Хештег проекту в соцмережах: #спогади_з_Майдану

Позначки:

About Alina Fortuna

Боєць АТО, блогер

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: