Проект “Спогади з Майдану”. Історія тринадцята

…Юля, як завжди, сиділа в невеличкому офісі з табличкою «Інтернет» і неспішно пила розчинну каву. Очі закривались після минулої ночі. Дівчина вдень працювала, а вночі ходила чергувати на Майдан.
В той день в їх офісі вимкнули світло. Юлю попросили рознести рахунки клієнтам по найближчих вулицях. Вона бігла до чергового будинку по Рогнідинській, намагаючись не помічати п’яних бомжів на лавочках вздовж дороги, як раптом задзвонив телефон. Дівчина змерзлими руками дістала телефон. Дзвонила подруга з Майдану.
Юля бігла вздовж абсолютно спокійної вулиці в центрі міста, де люди неспішно ішли по своїх буденних справах, а в слухавці розривались гранати. На Інститутській та Шовковичній розпочалась війна. Війна між продажними силовиками і народом.
Юля стрімголов забігла в офіс. Знаючи, що шеф підтримує Майдан, сподівалась взяти вихідний і бігти на підмогу. Начальника на місці не було. Дівчина ввімкнула стрім. Грушевського та Шовковична горіли смертельним полум’ям.
– От дідько, чому я тут сиджу?! – мало не крикнула вона. В приймальню зайшов начальник, глянув на стрім палаючих барикад. Юля з надією подивилась на нього.
– Все, закриваємо офіс! Ти – бери медикаменти, от гроші, купиш ще. І щоб я тебе далі медпункту не бачив! – крикнув він до Юлі. Дівчина схопила пакет і стрімголов помчала на Майдан, купивши по дорозі перев’язочних матеріалів.
На Майдані було не проштовхнутись. З Інститутської та Грушевського чулись крики і вибухи. Дівчина занесла медикаменти в будинок Профспілок і, спускаючись сходами, вирішувала, що робити далі. Сидіти в медпункті вона явно не збиралась. «Треба витягувати подругу! Вона на Шовковичній!» – блискавкою промайнула думка. Харлі знайшла хлопця зі своєї сотні, спитала за Наталку.
– Коли «Беркути» пішли штурмом, наші закрились щитами і почали відступати. Наталка не встигла забігти за щит, і лишилась сама між нашим кордоном і мусорами. Один з «Беркутів», пробігаючи, зірвав з неї респіратор – єдиний захист – і кинув дівчину на землю. Другий, що біг за ним прострілив їй руку. Що було далі, я не знаю.
Юля стояла, шокована. А потім стрімглав помчала на Шовковичну. В світло-коричневій парці, з сумкою, без захисту від удушливих газів вона проривалась крізь барикаду до Наталки.
– Стій! – хлопець в камуфляжі міцно схопив її за руку. – Ти що, дурна? Куди без захисту, з речами? Ходімо в редакцію, залишиш сумку, я тобі дам маску.
Дівчина забігла в приміщення навпроти ЦУМу, кинула речі і помчала назад. В кишені знов задзвонив телефон.
– Не іди сюди, мене підстрелили. Пообіцяли довести до Будинку Офіцерів, – крикнула в слухавку Наталка, знаючи, що подруга і крізь стіну вогню кинеться її рятувати…
…Вона сиділа за столом редакції, нервово викурюючи одну цигарку за іншою. Юля сиділа поруч. Коли Наталка трохи прийшла до тями, дівчата зайнялись виготовленням медичних пов’язок. Через кілька годин у Харлі знов задзвонив телефон. Мама.
– Ти негайно їдеш звідти, – рішучим голосом промовила вона. Юля кинула слухавку. Ще чого, нікуди вона не поїде! Через півгодини мати примчала на Майдан і забрала її до себе на роботу…
…10 година вечора. Гідропарк. Юля стояла по коліно в Дніпрі обличчям до Києво-Печерської лаври. Вона наче не відчувала крижаної води. Вона лише бачила, як горить небо над Майданом. Сльози безшумно падали в холодні хвилі Дніпра. Вона мала бути на Майдані, і вона це знала.
… Як тільки мама поїхала, дівчина повернулась на Майдан. Забігла на площу і відсахнулась – величезним полум’ям палали Профспілки. Вона, разом зі своєю Сотнею, кинулась виносити з поверхів якісь речі. Не було чим дихати, було жарко і трохи страшно…
…Ніч. Грушевського. Міцний мороз і запах згорілих покришок додавали трагізму і без того сумній картині. Юля сиділа на барикаді і заледенілими пальцями тримала щит. Хтось обережно підійшов ззаду і поплескав дівчину по плечу. Вона зрозуміла, хто це.
– Шеф, я завтра на роботу не прийду… – промовила вона заледенілими губами.
– Я теж не прийду. Але ж дідько, я сказав тобі не ходити далі медпункту!
– А… а… в мене тут медпункт! – Юля показала червоний хрестик на швейцарській кофтинці. Начальник похитав головою…
IMG_3543
Історія написана анонімно на основі спогадів учасниці Майдану
Творчий редактор: Аліна Косовська
Більше історій на alinafortuna.com/category/майдан-спогади
Хештег проекту в соцмережах: #спогади_з_Майдану

Позначки:

About Alina Fortuna

Боєць АТО, блогер

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: