“Якщо Жизневському дадуть Героя України, нас залишать в спокої” – мати Героя Небесної Сотні Михайла Жизневського про переслідування родини в Білорусі та бездіяльність влади

Переклад білоруською мовою тут.

“Мені лікарі заборонили народжувати Михайла. Перед цим я втратила трьох дітей, потім не без проблем народила Наташу (старша сестра Михайла – прим.авт.). А Михайла народжувати мені заборонили. Я переховувалась від лікарів, не брала декретної відпустки. Дуже боялась, що це повпливає на його здоров’я”,
– згадує мати перші роки життя Михайла. Гортає пожовклі фотокартки: “Ось, це він в школі навчався. А це ми разом в Білорусі, йому всього півтора роки…”

Трохи замислившись, Ніна Василівна додає: “Він був за справедливість. Миру хотів, щоб все було по-хорошому, щоб всі поважали одне одного, розуміли. Я йому тоді казала – поки світом правлять гроші, цього не буде. Але він у мене ідейний був. Якби вижив, впевнена – на фронт би одним з перших поїхав.”

На моє питання, чи знала мати, що Жизневський приймає участь в подіях Майдану, вона важко зітхає та поправляє тростину.
“Брехати не буду. Я не знала цього. Він казав, що перебував в УНСО. В 2012 році ми приїхали в Україну, де він нас познайомив зі своїми друзями-націоналістами. Там його ніхто не знав, як Михайла Жизневського – він називав себе Альоша Локкі. Шифрувався, щоб не постраждали ми тут.

Перед Новим роком він нам телефонував. Я розповіла, що святкуватиму вдома. А він проговорився, що заступає на чергування. Але навіть тоді я не могла подумати, що він заступає на чергування на барикади Майдану…
КДБ розпитувало мене, де син. Я сказала, що в Харкові. Через тиждень передзвонили, нахабним голосом промовили: “Ви вказали невірне місце проживання”. А я відповідаю: “Я сказала в Харкові, значить в Харкові. І не дзвони мені більше!” Після смерті Михайла за нами стежили постійно. Тільки от що вони хотіли побачити?” – Ніна Василівна обводить поглядом стареньку квартиру. Нічого, крім портретів сина та кількох жовто-синіх стрічок на комоді не відрізняє її від сотні інших. Але спецслужби Білорусі так просто не відчепляться…

НинаЖизневская

Про те, що Михайло Жизневський знаходився на Майдані, родичі дізнались вже після його загибелі.
“22 січня ми дізнались, що Михайло загинув. Я в той день відчувала, що щось нехороше сталось. Було саме без п’ятої восьма ранку (час, коли вбили Михайла – прим.авт.), коли мені стало зле. Ніби все всередині стискалось. Я так і подумала – щось сталось. Не захворів він, ні. Сталось щось страшне. І, дійсно, через годину нам зателефонували та повідомили.
У нас вдома жив улюблений собака Михайла. За 10 днів до його смерті той почав вити. Я навіть капцем в нього жбурнула – мовляв, чого ти смерть кличеш? А він відчував…
А потім він плакав. Бачив фото Михайла і починав скулити. Нам навіть доводилось ховати від нього фотокартки. Розумієте, це всього лиш тварина. А що відчували ми…”

Після смерті Михайла почались репресії в відношенні родини. Сестру Наталію відрахували з університету, нібито за неуспішність, хоча позаочі оголосили, що вона “сестра нациста і бандерівця”.
“Але тоді втрутились наші білоруські журналісти, і ректор сам зателефонував, вибачився, і попросив її вернутись.
А мені і каміння кидали в голову. Одного разу просвистів біля вуха, зовсім поруч. А могли і вбити. Порошенко цього не розуміє. Якщо Михайлові дадуть “Героя України”, нас залишать в спокої”, – впевнена Ніна Жизневська.

Поховати Героя України і Білорусі на батьківщині спочатку не дозволили. Його могила знаходиться біля села Стяг Праці, під Гомелем. Ніна Жизневська звідти родом, а його батько був там прописаний.
“Але ці виродки в державних структурах як тільки чують прізвище Жизневський, їх аж трусити починає. Ось, голова сільради і заборонила нам ховати сина біля села. Але ми привели журналістів й наполягли.
В день поховання цвинтар був оточений машинами силовиків. Був лютий мороз. Люди весь день чекали, поки вдасться отримати дозвіл, але ніхто не пішов. Палили вогнище, щоб зігрітись. І вже як стемніло, ми врешті як слід провели Михайла в останній шлях…”

 

 

Поховали Жизневського під стягами України та Білорусі. Довго з цим багато хто не міг змиритись – рвали прапори, топтали кошики з квітами. Одного разу навіть нашкрябали на гранитній плиті “зрадник”. “Ми куди тільки не звертались”, – показує Ніна Василівна стопку паперів. “Нам вигадували різноманітні виправдання – мовляв, це діти збезчестили пам’ятник, а квіти взагалі вітер поламав.”

Ніна Василівна витирає скупу сльозу і дивиться на портрет сина.
“Ви передайте Порошенку, хай дасть Михасю “Героя України”. Тоді від нас точно відчепляться. Зараз його вважають “нацистом і бандерівцем” в Білорусі. А якщо буде офіційна нагорода, думаю, нас полишать в спокої…”

ПортретЖизневского_2

Аліна Косовська “Фортуна”
(Шановні ЗМІ! На дану статтю розповсюджуються авторські права. Прошу копіювати лише з посиланням на автора або джерело)

Позначки:, , , ,

About Alina Fortuna

Боєць АТО, блогер

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: