Archive | Про мирне життя RSS for this section

Білоруси з Україною в серці

Сьогоднішній день пройшов в приємній та таємничій атмосфері, що оповила третій поверх Запорізького краєзнавчого музею. Сьогодні ми відкрили виставку картин з лінії фронту, створену п’ятьма художниками з Білорусі та українським митцем Тарас Носар.

IMG_5533

Мало сказати, що ці картини зображують побут війни. Вдивляєшся в полотно – і відчуваєш, як дрібно біжать мурашки по шкірі. Ніби вживу відчуваєш холодний подих руїн, як от ідеш такими знайомими стежками Пісків до зруйнованого дому культури та дивом ще не зовсім розваленої церкви. Приємне тепло розливається по душі, коли бачиш чоловіка, що грає на бандурі – то Тарас Носар зробив свій перший автопортрет. А на задньому плані з темних руїн постає яскраво-золотий тризуб. На жовто-блакитному тлі виринає двоголова потвора з колорадськими стрічками – а тризуб, за яким переможно розвиваються українські та білоруські прапорці, проганяє потвору геть з українського стягу. Мов живі, дивляться на відвідувачів очі з портретів загиблого білоруського добровольця Алеся Черкашина – його добрий та водночас мужній погляд пробирає до кісток. На сусідньому портреті з-поміж похмурих крапель дощу визирає світле й усміхнене обличчя Віталіка Тіліженко – запорізька художниця Еріка Равич побачила покійного “Кекса” саме таким. Еріка писала портрет в останні три дні перед відкриттям виставки.
“Я відчувала, що він всі ці дні був зі мною. На фото, з якого я писала портрет, Віталік був сумний. Але я відчула – він хотів, аби я його зобразила веселим та усміхненим. Я навіть тричі переробляла, але він все одно виходив таким – щирим, усміхненим, добрим,” – розповідає художниця.

Еріка Равич з портретом Віталія Тіліженка

Еріка Равич з портретом Віталія Тіліженка

Zaporizha_10

Еріка Равич та Анжела Душаєва, директор благодійного фонду “Волошка”

Організатор виставки Ольга Браун згадує останні дні життя Алеся Черкашина. Його, важко пораненого під Старогнатівкою, привезли до запорізького шпиталю. Там вони і познайомились.
“Йому одразу ампутували праву руку. А він так любив грати на гітарі… Ми за кілька тижнів зібрали йому кошти на протез, щоб він знов зміг займатись улюбленим ділом. Але він не вижив…” – згадує волонтерка. Запорізькі активістки постійно провідували “Тараса” в шпиталі. Так як до реанімації їх не пускали, дівчата зазирали в його палату через вікно.
“Одного разу ми підходимо до вікна – а біля нього мертва пташка лежить. От прямо точно під вікном Алеся. Я тоді відчула, що це знак якийсь. Мені так не по собі стало. А на наступний день він загинув…” – розповідає Ольга.

Zaporizha_5

Портрет Алеся Черкашина

Виставка присвячена пам’яті двох бійців Тактичної групи “Білорусь”, що віддали своє життя за Україну минулого літа – “Кексу” і “Тарасу”. Поруч з картинами інсталяція предметів військового побуту, які стали такими звичними хлопцям за останній рік їхнього життя. Пошматовані уламками книжки зі зруйнованої бібліотеки, чиясь прострілена каска, знайдена в Пісках, амуніція і шеврони “Тараса”, гільзи та хвости від мін… Це маленький куточок війни в мирному Запоріжжі. В Запоріжжі, яке має бути вдячним за мирне небо саме таким хлопцям, як Віталій Тіліженко та Алесь Черкашин…
…Так швидко й неминуче ви в небо полетіли…
Тоді був бій страшний. Зловісно степ дрижав.
А ви сповна життя… Ви жити так хотіли!
А той снаряд бездушний коло вас упав…
Zaporizha_3

Zaporizha_6

Шеврон Алеся Черкашина

Zaporizha_2

Zaporizha_7

Zaporizha_9

Тарас Носар, український митець з Донецька

Zaporizha_8

Written by Alina Fortuna

Антибілоруська влада Білорусі

Чому в Білорусі бояться історичних державних символів? З чиєї подачі пресують добровольців АТО? Чим Лукашенку заважають ініціативні групи, спрямовані на розвиток білоруської культури та мови? Яку насправді позицію займає Білорусь в українському конфлікті, і чому Росія непомітно простягає свої криваві кігті над білоруською землею?
Відповісти на ці питання я спробую в своїй статті, відвідавши Білорусь під виглядом цивільної туристки.

Переклад білоруською тут.

Вже на кордоні кидаються в очі радянські символи Білорусі. З 1995 року в країну повернули символіку БРСР (Білоруської радянської соціалістичної республіки), лише прибравши серп та молот з прапора. Справжні ж історичні символи Білорусі – червоний герб з білим вершником “Погоня”, та біло-червоно-білий стяг. Але на території сучасної Білорусі вони, хоч і не заборонені офіційно, але чомусь викликають дикий жах у силовиків та проросійської частки населення. Як і білоруська мова.

ТГ

Історичний стяг Білорусі. Бійці ТГ “Беларусь” в Україні

Belarustrip_8

Історичний герб Білорусі “Погоня”

Коли нас з кореспондентами “Белсату” затримали силовики КДБ, один з журналістів почав говорити з ними білоруською мовою. Гебіст витріщив очі. “А вы можете говорить нормальным языком?” – крізь зуби прошипів він. Що можна говорити про простих людей, якщо навіть співробітники державної структури цураються своєї мови?
– Під час Майдану в Україні у нас була дуже загострена ситуація. На вулиці, почувши білоруську мову, могли назвати бандерівцем і навіть побити. Але з часом прийшло розуміння. Тоді, як почався Майдан, у людей був шок: що робити? кому вірити? Так як засоби масової інформації у нас здебільшого російські, то 80% білорусів тоді віднеслись до Майдану негативно. Але час спливає, і народ трохи змінює свою думку, – коментує події Павло Северянець, один з лідерів білоруської опозиції.

– Зараз фактично Білорусь поділена на дві частини. У нас дві столиці: Минск (сучасна та радянська назва) та Менск (історична назва білоруською мовою). Два прапора. Дві мови, – розповів музика із Вітебська, та попросив не вказувати його імені – через часті поїздки з гастролями до України його вже намагались завербувати співробітники КДБ. Цікавило силовиків те саме: ситуація на Донбасі та білоруські добровольці в АТО.

Belarustrip_4Деякі ж білоруси історичної символіки не лише не бояться, а й самі виробляють та продають. 19-річний Вадим Макей відкрив власний магазин національної символіки в торгівельному центрі “Силует” у Мінську.
– Я готовий до того, що в будь-який момент можуть прийти й закрити. І магазин, і мене, – розповідає молодий підприємець. Спілкується з покупцями щирою білоруською мовою.
– Я спочатку сам цікавився білоруською мовою та культурою. Потім це переросло в дещо більше. Так вийшло, що я почав такий бізнес. Кажуть, треба починати з себе. Люди починають цікавитись, особливо з початком подій в Україні. Можливо, в білорусів все ж прокинеться національна самосвідомість. У вас в Україні з цим краще.
Вадим розповідає, що більшість покупців не туристи, а все ж білоруси. Хоча заходять і українці, і навіть росіяни. Навіть мій знайомий з Вітебська, підвозячи мене в столицю, попросив показати цю крамничку, аби придбати собі наліпку на машину та стрічку.
– Чи багато в білорусі патріотів? – спитала я у хлопця.
– Не те щоб багато…
– Вистачає! – всміхнувся покупець, виходячи з примірочної в футболці з гербом “Погоня”.

Belarustrip_2

Вадим Макей, засновник магазину

Про те, що в Україні краще з національною самосвідомістю, кажуть всі білоруси, з якими мені вдалося зустрітись. В республіці, яка досі живе під радянськими стягами, всі ініціативи, навіть культурні, придушуються владою.
– В нас національний рух трохи розвинений, але ізольований від суспільства, – вважає Олексій Кірієнко, мешканець міста Могилев. – Це, звісно, заслуга Лукашенка. Більшість патріотів – демократи, а наш диктатор таких не терпить.
– Патріотичний рух Білорусі – більш молодіжна тенденція. Зараз вона трохи віддаляється від політики, тому влада поки що не перешкоджає діяльності, – розповідає дівчина-історик з Вітебська, яка сама є членом такого руху.
– Культурним ініціативам не перешкоджають. А от політичним, та навіть журналістам – постійно. Викликають на допити в КДБ, залякують, виписують штрафи. Але найбільш ідейні на це уваги не звертають – працюють далі, – розповідає журналіст телеканалу “Белсат”, який також заборонений на території Білорусі, через позиціонування каналу як “незалежних ЗМІ” та висвітлення правдивого боку подій, включно українського конфлікту.
Олександр Соболевський, член товариства білоруської мови, називає владу Білорусі “антибілоруською” та підтверджує, що більшість білоруськомовних ініціатив в державі заборонені.
– Білоруси – мирні люди. І більшість патріотичних об’єднань не мілітарні. Але влада все одно їх не підтримує.
– Мілітарні об’єднання, на кшталт “Ваяру” Молодого Фронту, влада тримає на прицілі. І, як тільки почнеться якесь повстання чи військовий конфлікт, цих людей приберуть першими, – вважає опозиціонер Павло Северянець.

Перебуваючи в Гомелі, мені вдалося відвідати зібріння однієї з культурних ініціатив “Будзьма беларусамі”. Говорили на зібранні про те саме – розвиток мови та культури, залучення свідомих громадян.
– Вже котрий рік на наші заходи приходять одні й ті самі люди. Іншим це, нажаль, не цікаво. Влада абсолютно не підтримує, – прокоментував один з організаторів заходу.

Belarustrip_1

“Будзьма беларусамі” Гомель

Влада Білорусі боїться свідомих громадян. Більшість людей живуть не країною, а грошима. Про це кажуть всі, хто хоч трішки розуміє, навіщо Білорусі біло-червоно-білий стяг та чому Лукашенка вже називають “темною постаттю в історії”.

– Коли почались події в Україні, найбільш свідомі Білоруси поїхали туди. Вони зрозуміли одразу, що російська агресія небезпечна як для України, так і для Білорусі в майбутньому. Ці люди – герої нашого часу, – каже Павло Северянець.
Герої нашого часу, правда не для Лукашенка та його прибічників. Зміни до закону про “кримінальну відповідальність за участь в іноземних військових конфліктах навіть без факту найманства” по факту поширюється лише на один бік – на білоруських добровольців АТО. З прибічниками так званої “ДНР” проводяться лише профілактичні бесіди, українські ж добровольці, що вернулись до Білорусі, вже ув’язнені на багато років.
– Білорусь – ніби нейтральна країна. Але вона завжди підтримує того, хто більше платить, – вважає один з мешканців Могилева.

(Білоруські добровольці в АТО – фото автора)

– У Лукашенка вже 22 роки поспіль є такий бізнес – він продає білоруську незалежність, культуру, навіть білоруську мову Росії за нафту та, звісно, кредити. Як тільки приходить новий кредит від РФ, ми вже знаємо – почнеться хвиля репресій проти білоруських добровольців АТО, їхніх родичів, опозиціонерів, тощо, – розповідає Павло Северянець.
– Білорусів, що приймали участь в АТО, вважають загрозою для держави. Раніше загрозою вважали тих, хто цікавився білоруською мовою та культурою, – вважає мешканка Вітебська.
Не лише білоруси, а й українці, що приймали участь в АТО, становлять примарну загрозу для білоруської влади – це видно на прикладі мого арешту силовиками КДБ. “Лукашенко настільки боїться підпільників, партизан, що навіть наказує вирубати лісопосадки поруч з дорогами, якими їздить, аби його не вбили,” – розповідають мені мешканці країни.

Деякі бояться, а деякі все ж намагаються розвивати націоналістичний рух в країні та сподіваються на державний переворот на кшталт українського Майдану. Дмитро Дашкевич, один з лідерів Молодого Фронту, впевнений, що революція в Білорусі – лише питання часу. Інші ж упевнені, що після невдалої акції 2010 року (славнозвісна Плошча), та розстрілів на Інститутський українських активістів, білоруси побояться вийти за свободу та проти диктатора.
Михайло Аршинський, журналіст телеканалу “Белсат”, вважає революцію неприпустимою через невелику кількість опозиційних політиків:
– Наша опозиція значно слабша, ніж була в Україні за часів Януковича. До того ж, вона поділена на три частини, що постійно конфліктують між собою.
Також журналіст вважає, що Україна не стала взірцем для прибічників революції – через війну на Донбасі та антиукраїнську владу, яка прийшла до Верховної Ради на крові.

Лідери патріотичних рухів недвузначно натякають: якщо навіть вдасться скинути Лукашенка, або він сам полишить крісло президента, і до влади прийдуть справжні патріоти, цим неодмінно скористається Росія. Так само, як після відмови України підписати договір про митний союз РФ “раптово” перетворилась з союзника на агресора.

Для чого Росія простягає на Білорусь свої криваві кігті, пояснив Павло Северянець.
– За часів СРСР Білорусь була для Росії плацдармом для наступу на Європу. Навіть дороги в Мінську будувались з таким розрахунком: якщо будівлі впадуть від ядерного удару, лишиться проїзд для російських танків на Європу. Зараз Білорусь начебто незалежна, але Росія міцно вкоренилась тут і в свідомості більшості білорусів.
– У нас більшість телеканалів – російські. Незалежним білоруським ЗМІ працювати не дають. Є багато проросійських організацій, які активно займаються пропагандою. Навіть мова в білорусі найбільш вживана – російська. Це можна припинити, лише якщо відключити всі російські телеканали та закрити кордон, – вважає музика з міста Вітебськ, що неподілік кордону з РФ.
В Могилеві мені кинулись в очі російські прапори, що висіли по всьому місту. Це місто урочисто готувалось до приїзду російської делегації на чолі з Дмитром Медведевим. Як повідомили з таємних джерел, розмова йшла про відкриття військової бази РФ неподалік білоруського Могилева.

Наостанок, Павло Северянець розповів нам про ситуацію з легалізацією білоруських добровольців в Україні, яку він “розвідав” зсередини високих владних кабінетів.
– Ми приїжджали до України та говорили з громадськими активістами та високопосадовцями з приводу надання громадянства та легалізації до Збройних сил України білоруських добровольців. Всі активісти, лідери християнських об’єднань та командири добровольчих підрозділів висловили бажання максимально сприяти даній ініціативі, а от на найвищому рівні – в стінах Верховної Ради – нам сказали прямим текстом: “Не можемо. Захід нас не підтримає, бо це по суті найманство.” Всіма засобами нам дали зрозуміти, що нашим добровольцям активно перешкоджатимуть в отриманні українського громадянства та легалізації. Що ми зараз і бачимо, – коментує білоруський опозиціонер.
Belarustrip_9
Автор статті: Аліна Косовська “Фортуна”, доброволець АТО, блогер.

Антыбеларуская ўлада Беларусі

Чаму ў Беларусі баяцца гістарычных дзяржаўных сімвалаў? З чыей падачы прэсуюць добраахвотнікаў АТА? Чым Лукашэнка перашкаджаюць ініцыятыўныя суполкі, накіраваныя на развіцце беларускай культуры і мовы? Якую насамрэч пазіцыю займае Беларусь ва ўкраінскім канфлікце, і чаму Расея незаўважна працягвае свае крывавыя кіпцюры над беларускай зямлёю?
Адказаць на гэтыя пытанні я паспрабую ў сваім артыкуле, наведаўшы Беларусь пад выглядам цывільнай турысткі.

Стаття мовою оригіналу (українська) – тут.

Ужо на мяжы кідаюцца ў вочы савецкія сімвалы Беларусі. З 1995 года ў краіну вярнулі сімволіку БССР (Беларускай савецкай сацыялістычнай рэспублікі), прыбраўшы колькі серп і молат са сцяга. Сапраўдныя жа гістарычныя сімвалы Беларусі – чырвоны герб з белым вершнікам “Пагоня” і бела-чырвона-белы сцяг. Але на тэрыторыі сучаснай Беларусі яны, хоць і не афіцыйна забароненыя, але чамусьці выклікаюць дзікі жах у сілавікоў і прарасійскай часткі насельніцтва. Як і беларуская мова.

ТГ

Історичний стяг Білорусі. Бійці ТГ “Беларусь” в Україні

Belarustrip_8

Історичний герб Білорусі “Погоня”

Калі нас з карэспандэнтамі “Белсату” затрымалі сілавікі КДБ, адзін з журналістаў пачаў гаварыць з імі на беларускай мове. Гэбіст вылупіў вочы. “А Вы можете говорить на нормальном языке?” – скрозь зубы прашыпеў ен. Што можна сказаць аб простых людзях, калі нават супрацоўнікі дзяржаўнай структуры грэбуюць сваёй мовай?
– Падчас Майдана ва Украіне ў нас была вельмі напружаная сітуацыя. На вуліцы, пачуўшы беларускую мову, маглі назваць бандэраўцам і нават пабіць. Але з часам прыйшло разуменне. Тады, як пачаўся Майдан, у людзей быў шок: што рабіць? каму верыць? Так як сродкі масавай інфармацыі ў нас у асноўным расейскія, то 80% беларусаў тады паставіліся да Майдану нэгатыўна. Але час ідзе, і народ крыху мяняе свае меркаванне, – каментуе падзеі Павел Севярынец, адзін з лідэраў беларускай апазіцыі.

– Цяпер фактычна Беларусь падзелена на дзве часткі. У нас дзве сталіцы: Мінск (сучасная і савецкая назва) і Менск (гістарычная назва на беларускай мове). Два сцяга. Дзве мовы, – распавеў музыка з Віцебска, і папрасіў не называць яго імя – праз частыя паездкі з гастролямі да Украіны яго ўжо спрабавалі завербаваць супрацоўнікі КДБ. Сілавікоў цікавіла тое ж самае: сітуацыя на Данбасе і беларускія добраахвотнікі ў АТА.

Belarustrip_4Некаторыя беларусы гістарычнай сімволікі не толькі не баяцца, але і самі вырабляюць і прадаюць. 19-гадовы Вадзім Макей адкрыў уласны магазін нацыянальнай сімволікі ў гандлевым цэнтры “Сілуэт” ў Менску.
– Я гатовы да таго, што ў любы момант могуць прыйсці і зацыніць. І краму, і мяне, – распавядае малады прадпрымальнік. Гутарыць з пакупнікамі на шчырай беларускай мове.
– Я спачатку сам цікавіўся беларускай мовай і культурай. Потым гэта перарасло ў нешта большае. Так атрымалася, што я пачаў такі бізнэс. Кажуць, трэба пачынаць з сябе. Людзі пачынаюць цікавіцца, асабліва з пачаткам падзей ва Украіне. Магчыма, у беларусаў усе ж прачнецца нацыянальная самасвядомасць. У вас у Украіне з гэтым лепш.
Вадзім распавядае, што большасць пакупнікоў не турысты, а ўсё ж беларусы. Хоць заходзяць і ўкраінцы, і нават расейцы. Нават мой знаёмы з Віцебска, падвазіўшы мяне ў сталіцу, папрасіў паказаць гэтую краму, каб набыць сабе налепку на машыну і стужку.
– Ці шмат у беларусі патрыетаў? – запытала я ў хлопца.
– Не тое каб шмат…
– Хапае! – пасміхнуўся пакупнік, выходзячы з прымеркавай ў футболцы з гербам “Пагоня”.

Belarustrip_2

Вадим Макей, засновник магазину

Аб тым, што ва Украіне лепш з нацыянальнай самасвядомасцю, кажуць усе беларусы, з якімі мне ўдалося сустрэцца. У рэспубліцы, якая да гэтага часу жыве пад савецкімі сцягамі, усе ініцыятывы, нават культурныя, душацца ўладамі.
– У нас нацыянальны рух трохі развіты, але ізаляваны ад грамадства, – лічыць Аляксей Кірыенка, жыхар горада Магілеў. – Гэта, вядома, заслуга Лукашэнкі. Большасць патрыетаў – дэмакраты, а наш дыктатар такіх не зносіць.
– Патрыятычны рух Беларусі – больш моладзевая тэндэнцыя. Цяпер яна крыху аддаляецца ад палітыкі, таму ўлада пакуль што не перашкаджае дзейнасці, – расказвае дзяўчына-гісторык з Віцебска, якая сама з’яўляецца членам такога руху.
– Культурным ініцыятывам не перашкаджаюць. А вось палітычным, і нават журналістам – пастаянна. Выклікаюць на допыты ў КДБ, запалохваюць, выпісваюць штрафы. Але самыя ідэйныя на гэта ўвагі не звяртаюць – працуюць далей, – распавядае журналіст тэлеканала “Белсат”, які таксама забаронены на тэрыторыі Беларусі, праз пазіцыянаванне канала як “незалежных СМІ” і асвятленне праўдзівага боку падзей, у тым ліку ўкраінскага канфлікту.
Аляксандр Сабалеўскі, сябра Таварыства беларускай мовы, называе ўладу Беларусі “антыбеларускай” і пацвярджае, што большасць беларускамоўных ініцыятыў у дзяржаве забароненыя.
– Беларусы – мірныя людзі. І большасць патрыятычных аб’яднанняў не мілітарные. Але ўлада ўсе роўна іх не падтрымлівае.
– Мілітарные аб’яднанні, накшталт “Ваяру” Маладога Фронту”, улада трымае на прыцэле. І, як толькі пачнецца якое-небудзь паўстанне цы вайсковы канфлікт, гэтых людзей прыбяруць першымі, – лічыць апазіцыянер Павел Севярынец.

Знаходзячыся ў Гомелі, мне ўдалося наведаць сустрэчу адной з культурных ініцыятыў “Будзьма беларусамі”. Размаўлялі на сустрэчы пра тое самае – развіцце мовы і культуры, прыцягнення свядомых грамадзян.
– Ужо які год на нашыя імпрэзы прыходзяць адны і тыя ж людзі. Іншым гэта, на жаль, не цікава. Улада абсалютна не падтрымлівае, – пракаментаваў адзін з арганізатараў мерапрыемства.

Belarustrip_1

“Будзьма беларусамі” Гомель

Улады Беларусі баяцца свядомых грамадзян. Большасць людзей жывуць не краінай, а грашыма. Пра гэта кажуць усе, хто хоць крыху разумее, навошта Беларусі бела-чырвона-белы сцяг і чаму Лукашэнка ўжо называюць “цемнай постацю у гісторыі”.

– Калі пачаліся падзеі ва Украіне, найбольш свядомыя беларусы паехалі туды. Яны адразу зразумелі, што расійская агрэсія небяспечная як для Украіны, так і для Беларусі ў будучыні. Гэтыя людзі – героі нашага часу, – кажа Павел Севярынец.
Героі нашага часу, праўда не для Лукашэнкі і яго прыхільнікаў. Змены ў закон “пра крымінальную адказнасць за ўдзел у ыншаземных вайсковых канфліктах нават без факту наемніцтва” па факце -распаўсюджваецца толькі на адзін бок – на беларускіх добраахвотнікаў АТА. З прыхільнікамі так званай “ДНР” праводзяцца толькі прафілактычныя гутаркі, украінскія добраахвотнікі, якія вярнуліся ў Беларусь, ужо асуджанныя на шмат гадоў.
– Беларусь – быццам нейтральная краіна. Але яна заўседы падтрымлівае таго, хто больш плаціць, – лічыць адзін з жыхароў Магілева.

(Білоруські добровольці в АТО – фото автора)

– У Лукашэнкі ўжо 22 гады запар з’яўляецца такі бізнэс – ен прадае беларускую незалежнасць, культуру, нават мову беларускую Расіі за нафту і, вядома, крэдыты. Як толькі прыходзіць новы крэдыт ад РФ, мы ўжо ведаем – і пачнецца хваля рэпрэсій супраць беларускіх добраахвотнікаў АТА, іх сваякоў, апазіцыянераў, далей, – расказвае Павел Севярынец.
– Беларусаў, якія бралі ўдзел у АТА, лічаць пагрозай для дзяржавы. Раней пагрозай лічылі тых, хто цікавіўся беларускай мовай і культурай, – лічыць жыхарка Віцебска.
Не толькі беларусы, але і ўкраінцы, якія прымалі ўдзел у АТА, складаюць прывідную пагрозу для беларускай улады – гэта відаць на прыкладзе майго арышту сілавікамі КДБ. “Лукашэнка настолькі баіцца падпольшчыкаў, партызан, што нават загадвае высекчы лесапасадку побач з дарогамі, па якіх ездзіць, каб яго не забілі,” – распавядаюць мне жыхары краіны.

Некаторыя баяцца, а некаторыя ўсе ж спрабуюць развіваць нацыяналістычны рух у краіне і спадзяюцца на дзяржаўны пераварот накшталт ўкраінскага Майдану. Зміцер Дашкевіч, адзін з лідэраў Маладога Фронту, упэўнены, што рэвалюцыя ў Беларусі – толькі пытанне часу. Іншыя ж упэўнены, што пасля няўдалай акцыі 2010 года (знакамітая Плошча), і расстрэлаў на Інстытуцкай украінскіх актывістаў, беларусы пабаяцца выйсці за свабоду і супраць дыктатара.
Міхаіл Аршынскі, журналіст тэлеканала “Белсат”, лічыць рэвалюцыю немагчымай з-за невялікай колькасці апазіцыйных палітыкаў:
– Наша апазыцыя значна слабейшая, чым была ва Украіне ў часы Януковіча. Да таго ж, яна падзелена на тры часткі, якія ўвесь час канфліктуюць паміж сабой.
Таксама журналіст лічыць, што Украіна не стала ўзорам для прыхільнікаў рэвалюцыі – з-за вайны на Данбасе і антыўкраінскай ўладай, якая прыйшла ў Вярхоўную Раду на крыві.

Лідэры патрыятычных рухаў недвузначно намякаюць: нават калі ўдасца зрынуць Лукашэнку, ці ен сам пакіне крэсла прэзідэнта, і да ўлады прыйдуць сапраўдныя патрыеты, гэтым абавязкова скарыстаецца Расія. Гэтак жа, як пасля адмовы Украіны падпісаць дамову аб мытным саюзе, РФ “раптам” ператварылася з саюзніка на агрэсара.

Для чаго Расія працягвае на Беларусь свае крывавыя кіпцюры, растлумачыў Павел Севярынец.
– У часы СССР Беларусь была для Расіі плацдармам для наступу на Еўропу. Нават дарогі ў Менску будаваліся з такім разлікам: калі будынкі паваляцца ад ядзернага ўдару, застанецца праезд для расійскіх танкаў на Еўропу. Цяпер Беларусь быццам бы незалежная, але Расія трывала ўкаранілася тут і ў свядомасці большасці беларусаў.
– У нас большасць тэлеканалаў – расійскія. Незалежным беларускім СМІ працаваць не даюць. Есць шмат прарасійскіх арганізацый, якія актыўна займаюцца прапагандай. Нават мова ў беларусі найбольш ужывальная – расейская. Гэта можна спыніць, толькі калі адключыць усе расійскія тэлеканалы і закрыць мяжу, – лічыць музыка з горада Віцебску, недалека мяжы з РФ.
У Магілеве мне кінуліся ў вочы расійскія сцягі – віселі па ўсім горадзе. Гэта горад урачыста рыхтаваўся да прыезду расійскай дэлегацыі на чале з Дзмітрыем Мядзведзевым. Як паведамілі з тайных крыніц, размова ішла аб адкрыцці ваеннай базы РФ паблізу ад беларускага Магілева.

Напрыканцы, Павел Севярынец распавеў нам аб сітуацыі з легалізацыяй беларускіх добраахвотнікаў у Украіне, якую ен “разведаў” знутры высокіх уладных кабінетаў.
-Мы прыязджалі ва Украіну і гаварылі з грамадскімі актывістамі і чыноўнікамі па нагоды прадастаўлення грамадзянства і легалізацыі ва Узброеных сілах Украіны беларускіх добраахвотнікаў. Усе актывісты, лідэры хрысціянскіх аб’яднанняў і камандзіры добраахвотніцкіх падраздзяленняў выказалі жаданне максімальна садзейнічаць дадзенай ініцыятыве, а вось на вышэйшым узроўні – у сценах Вярхоўнай Рады – нам прамым тэкстам сказалі: “Не можам. Захад нас не падтрымае, таму што гэта па сутнасці найміцтва.” Усімі сродкамі нам далі зразумець, што нашым добраахвотнікам актыўна перашкаджаюць у атрыманні ўкраінскага грамадзянства і легалізацыі. Што мы цяпер і бачым, – каментуе беларускі апазіцыянер.

Belarustrip_9
Аўтар артыкула: Аліна Касоўская “Фартуна”, добраахвотнік АТА, блогер.
Пераклад: Зьміцер Лаўроў, Валянцін Лабачоў.

“Якщо Жизневському дадуть Героя України, нас залишать в спокої” – мати Героя Небесної Сотні Михайла Жизневського про переслідування родини в Білорусі та бездіяльність влади

Переклад білоруською мовою тут.

“Мені лікарі заборонили народжувати Михайла. Перед цим я втратила трьох дітей, потім не без проблем народила Наташу (старша сестра Михайла – прим.авт.). А Михайла народжувати мені заборонили. Я переховувалась від лікарів, не брала декретної відпустки. Дуже боялась, що це повпливає на його здоров’я”,
– згадує мати перші роки життя Михайла. Гортає пожовклі фотокартки: “Ось, це він в школі навчався. А це ми разом в Білорусі, йому всього півтора роки…”

Трохи замислившись, Ніна Василівна додає: “Він був за справедливість. Миру хотів, щоб все було по-хорошому, щоб всі поважали одне одного, розуміли. Я йому тоді казала – поки світом правлять гроші, цього не буде. Але він у мене ідейний був. Якби вижив, впевнена – на фронт би одним з перших поїхав.” Читати далі…

“Калі Жызнеўскаму дадуць Героя Ўкраіны, нас пакінуць у спакоі” – маці Героя Нябеснай Сотні Міхася Жызнеўскага аб пераследзе сям’і ў Беларусі і бяздзейнасці ўладаў

“Мне лекары забаранілі нараджаць Міхася. Дагэтуль я страціла 3 дзіцяці, потым з цяжкасцю нарадзіла Наталлю (старэйшая сястра Міхася Жызнеўскага – нат.аўт.). А Міхася нараджаць мне забаранілі. Я хавалася ад лекараў, не брала дэкрэтны водпуск. Вельмі баялася, што гэта паўплывае на ягонае здароў’е”, – узгадвае маци першыя гады жыцця Міхася. Гартае пажоўклыя фатаздымкі: “Вось гэта ён у школе вучыўся. А гэта мы разам у Беларусі, Яму ўсяго паўтары гадка…”

Крыху падумаўшы, Ніна Васільеўна дадае:
“Ён быў за справядлівасць. Міру хацеў, каб усё было па-добраму, каб усе паважалі адзін аднога, разумелі. Я яму тады казала – пакуль светам кіруюць грошы, гэтага не будзе. Але ён у мяне ідэйным быў. Калі б выжыў, упэўнена – на фронт бы адным з першых паехаў.” Читати далі…

Історії фронтових стягів

Люблю історії фронтових стягів. Вони висять на наших позиціях, а потім попадаються на очі далеко від передової – в волонтерських центрах, штабах, у бійців вдома. На тих стягах закарбовані свої спогади, іноді і підписи з побажаннями.
Цей прапор висів на нашій позиції під Маріуполем цієї зими. Тоді в нашій маленькій розвідгрупі більшість бійців були громадяни Білорусі, і їхній прапор гордо висів поруч з нашим, жовто-блакитним. Там і мій підпис є, “Фортуна, на згадку про Гнутово”. Вчора цей самий прапор побував в Києві біля меморіалу полеглим білорусам. І майже всі бійці, чиї підписи навіки закарбували спогади на біло-червоному полотні, приїхали вшанувати пам’ять білоруських героїв України.

Читати далі…

“Яблуко розбрату”

…Мільйони вогників колихаються в один такт. Майдан в один голос співає гімн України. Всі разом, незалежно від статі, віку, посади, походження, поглядів на життя. Тут і білоруси, і росіяни, і грузини, і, звісно, люди з усіх куточків України. Донбас, Крим, Західна Україна, центральна… всі разом. В одному натовпі. В одних лавах. На одних барикадах. Завдяки єдності Майдан переміг. У Майдану не було лідера, так. Був народ. Добре це чи погано, можна довго сперечатись. Але, поки майбутні політики крутились на сцені та підсвідомо починали перетягувати ковдру першості на себе, народ зібрався і пішов в бій. Майдан переміг злочинну систему Януковича. Правда, не закінчив свою справу – до влади прийшли такі самі. Тут, напевне, зіграли свою роль ігри політиків за кулісами майданівської сцени.

…Перші бої на Сході України. Читати далі…

Краматорчани, які загинули на Майдані

Сергій Бондарєв

Загинув на Майдані 18 лютого 2014 року. Краматорчанин, 2 роки жив в Києві і працював у провідних IT-компаніях України Luxoft і GlobalLogic. Починаючи з листопада 2013 року він завжди свідомо відвідував Народні Віче на Майдані, після роботи часто приходив, щоб допомогти протестувальникам в будівництві барикад, чергував на барикадах. 18 лютого він також був там. Читати далі…

“Не наше свято” – блогер

14 лютого – не наше свято. Не українське, не християнське…

По-перше, коріння “Дня закоханих” аж ніяк не християнське, а язичницьке. У день страти св.Валентина язичники святкували день богині Юнони – покровительки закоханих. Тому християни прийняли його собі за покровителя закоханих пар. Але це народна традиція, а не – церковна. Читати далі…

“Куточок добра”

Репортаж про невеличке кафе в Києві, де безкоштовно годують бійців АТО.

Засновниця кафе Ната Вин продала власний автомобіль, аби створити невеличкий заклад на Солом’янському ринку. Працівники ринку мають змогу купити гарячі обіди за нереально низькою ціною, а Наталія на виручені кошти безкоштовно годує бійців АТО. Читати далі…